5 місяців тому, 31 березня 2023 року, Антон Гарбуз, 33, солдат ЗСУ, командир відділення роти взводу батальйону BERLINGO, бойовий медик, молодший сержант, люблячий батько і чоловік, проектний менеджер Syndicode, віддав своє життя, захищаючи Україну в битві за Бахмут.
Антон народився і жив у Києві, закінчив Київський авіаційний технічний коледж у 2009 році та Національний аерокосмічний університет у 2015 році. Працював Project менеджером, був людиною з багатосторонніми інтересами та справжнім патріотом. У перший день повномасштабного вторгнення Росії на територію України, 24 лютого 2023 року, він пішов служити Батьківщині добровольцем і 3 березня 2022 року був прийнятий до лав Збройних сил України. Був люблячим чоловіком дружині Ірині та найкращим батьком їх донечки Анни, 5 років.
31 березня 2023 року Антон віддав своє життя, допомагаючи побратимам дістатися до бойових позицій у Бахмуті.
Він був бігуном, риболовом, туристом, ентузіастом, велосипедистом, людиною нескінченних талантів із неймовірно яскравою особистістю.
В інтерв’ю німецькому медіа в січні 2023 року, Антон казав:
Піти в військо ментально набагато легше, ніж залишатися цивільним… донатити, допомагати, тікати – багато опцій є. А пішовши у військо ти точно знаєш, що тобі робити.
Антон значив дуже багато для дуже багатьох людей, і так буде завжди. Сьогодні його друзі діляться спогадами, щоб ви могли скласти враження про одного з найкращих людей, яких ми знали:
— Олександр Субботін, Project Management Lead, Syndicode
Мені пощастило дружити з Антоном приблизно 9 років. Не можу сказати, що все вийшло з першої миті, ні, – декілька місяців нам було складно знайти спільну мову. Тепер навіть важко уявити, як так могло б бути.
9 років з одного боку це зовсім небагато, а з іншого… За цей час ми разом пережили багато, і мені дійсно пощастило пізнати найкращі риси Антона. Завжди я знав, що в будь-якій ситуації можу покластися на нього. Навіть не потрібно було щось пояснювати – Антон завжди був поруч у складних моментах, а також у миті безмежної радості та веселощів. Він ніколи не дозволяв впасти духом і завжди казав, що залишилося ще зовсім трохи. Він глибоко розумів людей та знаходив слова, які були насправді потрібні та діяли саме в цей момент.
Важко уявити Антона без чашки “допіо” вранці перед офісом. Пам‘ятаю, як мені вдалося вмовити його скуштувати каву. Раніше він її не сприймав через гіркоту. Тоді це був капучіно, так, саме капучіно))
Під час смакування чашечки “допіо” він встигав дізнатися про настрій кожного, розвеселити, підбадьорити та налаштуватись на робочий лад, особливо в понеділок. Він був душею нашого колективу.
Антон чудово володів навичкою красномовства. Скільки ви знаєте людей, які здатні використовувати “важке” слівце так, щоб це не звучало вульгарно, неприйнятно або образливо, а лише надавало змісту? Він вмів співпереживати, обережно штовхати або тиснути, якщо це було потрібно. Вмів підняти “бойовий дух” і настрій кожного. З легкістю заводив нові знайомства і завжди приковував до себе увагу. Це було важливою рисою його роботи. Антон збирав навколо себе команду і вмів домовитися з кожним. Клієнти були в захваті! Його відкрита та добра посмішка заворожувала з першого погляду.
Він з головою занурювався у нові захоплення, завжди прагнув спробувати щось ще. Пам‘ятаю безмежну радість, коли він спіймав свій перший дуплет плотви. Радість, як у дитини (зростом 191 см), яка вперше бачить щось нове. Після цього він перейшов до риболовлі на хижу рибу. Коли він вперше спіймав судака, радість була безмежною. Але ще більше його радувало очікування на повернення додому, де він міг показати свій трофей Ірі та Анюті, а також очікування побачити, як Іра приготує цю рибу. Антон завжди прагнув додому, – це було його осередком сили.
Біг став новим етапом досягнень. Антон віддався цьому захопленню на повну. Він знайшов тренера і не пропустив жодного тренування. Він мав мету – марафон. І він це здійснив разом з нашим другом і колегою Тимофієм, який біг поряд. Як він радів, коли подолав фінішну лінію з гідним результатом. Такий був Антон у всьому.
Якщо він брався за щось, завжди доводив це до кінця. Це стосувалося і часу після початку повномасштабного вторгнення русні на територію України. Він мені сказав: “Саня, я не можу просто сидіти в укритті і слухати, як бахає, – треба діяти“. І він зробив… він зробив те, про що багато людей просто базікали, він записався до лав ЗСУ. Його не взяли відразу, бо в нього не було якогось документа. Тоді він пішов додому, знайшов його і повернувся через декілька годин. Військовий не очікував такої прагнення, але Антон був наполегливий і точно знав, чого хоче. Його не влаштовувало багато речей в армії, але він не здавався, просто казав – це армія)).
Кожну вільну хвилину він віддавав вивченню нової інформації, отриманню нових навичок та вдосконаленню майстерності в старих. Після того, як він засвоїв інформацію, він мотивував своїх товаришів, організовував для них майстер-класи. Якщо він чогось не вмів, але вважав, що це необхідно, він знаходив людину, та організовував навчання, і всіх тягнув за собою. Завдяки своєму духу він вів за собою побратимів.
Він завжди був готовий подати руку допомоги, якщо вона була потрібна. Так сталося і в момент його смерті – Антон допомагав хлопцям пройти до їхніх позицій, хоча не був зобов‘язаний це робити…
З тобою було легко…
Ми могли проговорити всю дорогу до Карпат перед походом, а потім мовчати протягом багатьох годин, карабкаючись вгору. Просидіти всю ніч біля вогнища, волаючи пісні або просто спостерігати за полум’ям. Це почуття не передати словами – коли з людиною настільки легко просто бути поруч, що не треба навіть говорити нічого.
Друже, мені надзвичайно не вистачає тебе…
— Андрій Маковенко, Ruby on Rails Developer, Syndicode
Антон був чудовим другом, завжди був у центрі уваги: на обіді з колегами, на кава-брейках, на офісних вечірках, на риболовлі, скрізь. Коли я прийшов в офіс Syndicode на останній етап найму, Антон підійшов до мене, потис мені руку, представився і побажав удачі. Це була маленька деталь, але я відчув дружню атмосферу від нього, і я відчув, що хочу працювати в компанії, де люди такі дружні. Уявіть собі: ви менеджер проекту, у вас розпал робочого дня, у вас багато справ, повз вас проходить незнайомець на співбесіду, ви, ймовірно, бачите багатьох таких щомісяця, і все ж ,ви знаходите час потиснути йому руку і побажати удачі. Я прийняв пропозицію і вже більше 4 років я Syndicoder.
У свій перший день роботи я розповів, що грав у футбол у школі, і Антон запросив мене пограти після роботи. Наступного дня я класно проводив час, граючи у футбол з людьми, яких знав кілька днів, і це було чудово. Через місяць моєї роботи, Антон і Олександр Субботін запросили мене приєднатися до них на риболовлю. Ми були в Полтаві, близько 15 колег: рибалили, співали пісні під гітару і жили в наметах. І знову це був найкращий час.
Антон завжди підтримував мене в рибалці – він був профі – іноді ми разом ходили на риболовлю перед роботою з друзями та колегами, і він завжди показував мені те, чого я не знав.
Антон любив бігати. Він бігав майже щодня. Брав участь у змаганнях, півмарафонах, марафонах. Я поганий бігун, трохи ледачий для цього, але я затрекав кілька пробіжок у Strava, і під кожною пробіжкою Антон коментував: «Чудово!», «Як це було?» і тд. Він намагався підтримати мене і заохочувати на більше!
Таким я пам’ятаю Антона. Справжній друг, з першого рукостискання.
— Тимофій Cинянський, WordPress / Front-end (Markup) Developer, Syndicode
Завжди вважав і говорив це Антону що більш комунікабельної людини я в житті не зустрічав! У нього був талант найти підхід майже до будь кого і у будь якій ситуації. Як у роботі так і у житті. Хоча згадуючи наше перше знайомство я б ніколи так про нього не подумав, тому що перше враження він справляв яскраве!
Можливо відкрию таємницю – Антон колись був футбольним фанатом! І такий бешкетний образ він і мав – але це до моменту поки і я чи інші люди не починали з ним спілкуватись. А спілкуватись з Антоном завжди було про що!
Спочатку ми могли говорити про те, що вони робили під час фанатських сходок, потім обговорювали книгу яку він зараз читає і на останок про його рекорди в бігу і що нам треба зробити по роботі! Це було неймовірно! І додайте до всього цього просто унікальне почуття гумору і ви можете вважати що на якусь долю ви познайомились з Антоном! Так я не помилився, це лише маленька частина цієї людини. Ще Антон був чудовим батьком…
Я знаю що для нього на світі не було більш важливої та коханої людини ніж його донька.
У нього багато чому можна було навчитись. Його ставленню до оточуючих, до проблем, до роботи, до життя в цілому. Я завжди буду вдячний Антону за все те що він для мене робив. Коли підтримував на проектах, коли перекидав мене через паркан на забігу з перешкодами, коли вчив як краще себе поводити з клієнтами.. І завжди буду вдячний за те, що він зробив для всіх нас.
— Олександр Гайдук, Ruby on Rails Developer, Syndicode
Такі люди як Тоха, дуже швидко, але надовго западають тобі у душу.
Особисто ми познайомились з Тохою на одному з тімбілдінгів, на рибалці в Полтаві. Я одразу зрозумів що він дуже комунікабельна людина яка може підтримати розмову на будь-яку тему. Розумний та кмітливий. Веселий, але максимально серйозний і сконцентрований, коли цього вимагає ситуація, виважений. Його філософія життя дуже резонує з моєю тому ми швидко потоваришували. Я гарно пам’ятаю кожну нашу зустріч, діалог. Кожну спортивну подію або риболовлю з ним. Як ми грали в теніс, як він любив полтавське сало і кожен раз при зустрічі він згадував з яким нетерпінням він чекав нагоди покурити полтавський кальян)
Пам’ятаю як ми з ним на Дніпрі, ловили рибу у лодці. Розмовляли за життя, плани. Він багато розповідав про свою сім’ю, свою донечку яку він безмежно кохав, своє дитинство, службу в армії і звісно про рибалку. На шляху до берега, Тоха знайшов у воді браконьєрські сітки і ми прямо на очах у браконьєрів їх порізали і випустили рибу.
Всі знали що Тоха хоробра людина, людина з принципами. Тому я не здивувався що в перші дні повномасштабної війни Тоха був вже у воєнкоматі. Він розповідав що готувався ще з 2014 року і розумів що війна незворотня.
25 вересня, 2022 року. Ми були на останній рибалці разом з ним. Вже побувавши на фронті, в найгарячіших точках, він розповідав про цей досвід без емоцій: “Штурмували посадку п*дарів…”, “Заскочили у п*дарський окоп…”, “Проводив снайперів на п*дарські позиції…” і т.д. Про страшні і можливо навіть жахливі події для простої цивільною людини, він розповідав сухо, як я вже сказав без емоцій. Як справжній боєць – військовий, у якого немає права на сумніви, страх і решту почуттів, які цивільна людина має розкіш відчувати кожен день.
Після важких боїв у Бахмуті і чергової ротації, по дорозі в той самий пекельний Бахмут, ми зустрілися з ним останній раз. Я був дуже радий його побачити. Ми встигли поговорити буквально 5-10хв. Тоха сказав щоб я шукав місце для рибалки і закуповував сало і табаки. Ми трохи посміялися, пожартували.
Він їхав в колоні з 5-6 бусів зі своїми бойовими товаришами. Я запитав його чи всі бійці у бойовому дусі, він відповів: “Не всі у бойовому дусі, але всі – бійці”. Потисли руки, обійнялися. Побажав йому удачі. Зробили селфі, Тоха сказав що для “репорта замовнику”.
Він підтримував гарні, дружні стосунки і з замовниками також. Такою він був людиною, мав таку особливу супер-силу: після хоча б одного спілкування з ним, залишались тільки позитивні емоції. Навіть коли виникали спірні питання по роботі з замовником, після дзвінка з Тохою, напруженість зникала у всієї команди і замовника також. Справжній менеджер на роботі, але воїн по своїй натурі.
Згадую Тоху кожен день, кожен день використовую його крилаті фрази у побуті і кожен раз мені сумно від усвідомлення що ми більше ніколи не побачимось. Безмежно вдячний родині Антона, особливо жінці і його донечці за честь мати такого товариша. Вірю що його жертва не була марною і що всі хто знали Тоху будуть пам’ятати його і підтримувати сім’ю. Дякую за чин. Я не забуду, брате.
— Руслан Коцюруба, Ruby on Rails Developer , Syndicode, воїн ЗСУ
Моє перше знайомство з Антоном, як не дивно, відбулось в офісі Синдікоду. На той момент я вже був частиною компанії, в той час як Антон ще тільки починав в неї вливатись. Він зайшов в офіс як директор, як наче бізнес партнер нашого шефа пройшовся коридором, з усіма привітався і зачинився в кабінеті з Дімою(нашим керівником). “Пффф, що за крутий перець” – подумав я. Це було перше враження, і воно залишилось незмінним назавжди. Антон був дійсно крутим, впевненим в собі і безстрашним чолов’ягою. Цікаво, що він глибоко знався і розбирався в багатьох речах з різних предметних областей:
– треба порада по велоспорту – будь ласка.
– є питання про біг – мені є що тобі розказати.
– рибалка? оу брате, ти звернувся за адресою
– туристичне спорядження? я тут купив таку то палатку, топ топ топ, а ще то то, а ще хочу то…
– поговоримо про кальян? тут є таааакі табачки!
– гаджети – друже тут вийшло то то і то то, а от то – це фуфломіцин, не бери таке, а ось це то взагалі топчик…
– apple техніка? допоможу купити, продати, підібрати, знайти.
– хочеш кави? там то відкрилась нова кав’ярня, там така кава – ніде таку не знайти.
І у всіх цих речах він знав так багато дрібниць і нюансів. Я навіть цікавився у нього – “Друже, де ти знаходиш час, щоб у тому всьому розбиратись?”. Конкретної відповіді я так і не отримав, він просто легко освоював усе, за що він брався.
Окремо хочу відзначити його як сім’янина. Вогонь любові до своєї дружини і донечки в його очах було видно за кілометр в найпасмурніші і найважчі дні.
Ні втома, ні поганий настрій, ні які турботи чи проблеми не могли похитнути його бути золотим головою своєї сім’ї. Він був прикладом для нас, це те, що у нього виходило найкраще.
А ще у нього легко виходило бути класним другом. Коли Тоха в компанії – ти знаєш, буде весело, насичено, гамірно. Я обожнював проводити з ним час, завжди радів, коли ми планували спільні подорожі чи відпустки. Під час однієї з таких, ми були в Карпатах і він нарешті став на лижі. Як же він загорівся цією справою! Декілька днів у нього то виходило важко, і от, нарешті, він поїхав. Мені пощастило тоді розділити той момент його щастя. Нажаль, то був останній день подорожі, а далі рік розмов, планувань і мрій, які зруйнував ковід і хвороби…а далі війна. Яка зруйнувала все і назавжди.
Війна змінила Антона. Вже через кілька місяців служби до того списку скілів, який я перечислив вище у нього додались широкі пізнання в тактичній медицині, озброєнні, веденні боїв в різних умовах і на різних місцевостях.
Як завжди, він, як любитель усіляких гаджетів, стафа і різного роду приспособ забезпечив себе усім цим на найвищому рівні. І знав що, де та ще й вигідно можна дістати. Він виглядав як крутий боєць і постійно себе розвивав в цьому напрямку.
На жаль, побачивши на війні багато горя, переживши важкі події і бої він і сам трохи змінився. Коло спілкування розширювалось, очі стали сумнішими, теми розмов змінювались зрозуміло в який бік. Мені пощастило провести з ним перші дні 2023 року, коли він з сім’єю приїхав до мене в гості. То було декілька днів насичених сміхом, дитячим гаміром, розмовами і обіймами.
А коли він поїхав у мене на душі довгий період була пустота і безрадісність.
Останні обійми були теплими і сумними, але як завжди з посмішкою на обличчі.
В той вікенд він часто слухав пісню під назвою “Касета”, яку я тепер не можу слухати без сліз на очах. Нехай вона навіює спогади про Антона і іншим. Останні його слова мені були “Все буде збс”, а за тиждень його не стало… Спогадів з Антом вистачить, щоб написати книгу. Описати його втрату неможливо сухими словами. Люблю тебе друже, навіки в моєму серці.
— Олександр Олійник, Ruby/JS Developer, Syndicode
Тоха був завжди зарядженим на позитив. Я інколи навіть дивувався, як можна в будь якій ситуації мати на готові почуття гумору. Ми жили в різних містах, він в Києві, я в Дніпрі, але за ці роки мали дуже багато яскравих моментів разом. Часто згадую, як він організовував нам всякі приколюхи на відпочинку в Єгипті (A True Manager!). Як після скаженої ночі на природі, вони зранку з ще одним коллегою поплили на лодкі, в спеку, рибачити.
В нього завжди був крутий setup для походу, бігу, або рибалки. Мені було цікаво послухати про всі ці знарядя. Він був людиною, з якою легко, цікаво, і весело. Буду сумувати за нашими розмовами на моїй кухні про плани на життя.
— Альона Рябошабко Head of Finance, Syndicode
Вже минуло 5 місяців, як Антона немає. Кожного разу хочеться вірити в казку і що ця новина це був обман, сон або чийсь жарт. Іноді телефон показує спільні фото, одночасно хочеться їх видалити, щоб не так боліло, а одночасно і посміхнутися і переглядати ще частіше. Я наче доросла, а все чекаю якихось хороших новин. Мене запитали в кінці дня на День Народження, як пройшов мій день і чи є хтось хто забув мене привітати, а я так чекала. І звісно я б дуже хотіла прочитати чи почути й привітання Антона. Минулого року вони було уже з Бахмуту, і було таким цінним.
Я дуже багато навчилась у Антона: як не давати себе образити, як відстоювати свої кордони, як вірити в себе, коли віра кудись зникає, як не засмучуватися через дрібниці.
Антон був щирим, надійним і безкорисним. В роботі він був лідером, захисником, ментором і справжнім менеджером. Завжди допомагав у всіх питаннях. Підтримував, піднімав настрій, вчив радіти всьому і завжди допомагав. Дуже мало людей таких щирих і готових завжди прийти на допомогу. Антон завжди був в офісі. Приходиш він уже в офісі, займається англійською перед робочим днем. Йдеш з офісу він ще в офісі, закінчує всі робочі дзвінки, впорядковує документи і збирається на пробіжку.
Якогось ввечері в п’ятницю, коли офіс був уже пустим, Антон щось залишав на моєму столі і побачив що моя чашка тріснула. Написав мені про це, я відповіла що я так бачила нічого страшного. Він сказав так не має бути пішов і купив таку саму. В понеділок вранці у мене стояла нова чашка. Так не прийнято робити, це не важлива річ насправді. Антон просто був такою людиною, що йому було не байдуже на все і я працюю з ним і я не маю користуватися поганою чашкою.
Тоха був першим хто привив в мені любов до бігу. Тоха завжди мотивував не здаватися, підказував що почитати, що подивитися, яке взуття обрати. Навіть настільки мотивував, що кілька разів приходив на мою аматорську йогу після робочого часу. Просто щоб підтримати моє бажання і ініціативу проводити заняття з йоги. З ним ніколи не було сумно – він міг вирішити все – чи прикрутити дверну ручку в офісі, чи зібрати стіл чи налаштувати принтер або ноутбук коли ніхто інший не може з цим допомогти.
Дуже багато хочеться сказати і розповісти про Тоху. Майже в кожному дню в кожній рутині, з’являється момент або думка, що Тоха би зробив в такому випадку так. Тоха би сказав в такому випадку так. Ці моменти викликають і усмішку і сльози одночасно.
Хочеться щоб пам’ять про Антона жила, щоб вона була завжди з нами. Щоб його в його родини все було добре. Він справді Герой і приклад воїна, менеджера, друга, батька, чоловіка.
Антон для нас назавжди Герой, справжній друг, чудовий проектний менеджер, людина з великим серцем і незламний воїн. Він сказав:
“Якщо зі мною щось станеться, ніколи не здавайтеся і пам’ятайте, що Україна обов’язково переможе”
І він ніколи не здавався, як справжній Герой України.